Буває, що ти стоїш на порозі людської душі, готовий зробити крок і опинитися в самій оселі. Починаєш знімати свій верхній одяг, розглядаєш коридор, намагаєшся зазирнути у кімнати, що потрапляють в радіус твого погляду, миттю дивишся на двері до кухні і хочешь вже зняти взуття. Але раптово бачиш, відчуваєш і розумієш, що людина так і залишає тебе на порозі своєй душі, не запрошує тебе в центр своєї особистості, в тенета своїх думок, роздумів та загалом у центр свого життя. 

Так і залишаєшся ти на порозі людської душі готовий зробити крок вперед, назустріч, але мусиш йти назад.


Як шкода, що ми всього лише люди ... Людьми ж виховані, кимось із людей недооцінені, від когось залежні, через когось поламані, з постійним бажанням жити всім серцем, але при цьому не втрачати ниток розуміння себе, людського.